Уже Христа немає...розіп'яли...
Петро й Апостоли на морі у човні.
А совість докоряла, й докоряла,
Що не підтримали, не вірними були.
Коли просив підтримать, помолитись
Вони поснули, бо бач сон зморив.
Коли прийшли, щоби Його схопити,
Розбіглися, налякані ж були...
Петро відрікся і сказав: не знаю...
Того, Кого знав весь Єрусалим.
І ось вони на морі промишляють.
Ну що ж тепер робить без Нього їм?
А Він, на березі, там розпалив багаття.
І їжу їм давно приготував.
Вони ж, не знаючи, до берега пристати
Пливуть порожні, риби бо нема.
І не образився Господь, не докорив їм,
Пощо залишили самого ви Мене?
Сказав лиш: " Дітоньки Мої, а чи ви їли?"
Любов Його нікого не мине.
Закиньте сіті...і вже повно риби.
Іван сказав: " Та це ж бо наш Господь!"
Петро - у воду, серце загорілось,
Іду до Нього, Боже, не відходь...
Як часто кажемо: все, я згрішив, не встояв.
Вже Бог не простить всіх моїх провин...
Бог каже: " Діточки, а може ви голодні?
Чи прагнете? Ідіть до Мене ви"
А Він усе, все покрива любов'ю,
Як бачить в серці покаяння плач.
У цьому віра наша є з тобою,
Щоб знати - Бог любов, а не палач.
У тому віра, щоби довіряти.
Це мало, просто вірить що Він є.
Важливо дуже Господу сказати:
" В Твоїх руках усе життя моє"
І далі жити просто з миром в серці -
Усе, в моїм житті, в Його руках.
Ви - дітоньки Мої, Він відізветься,
Коли прийдуть незгоди у вітрах.🕊️
Л. Шпак
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
